Сьогоднішній день починався як завжди, нічого не передбачало біди. Але все-таки сталося дещо непередбачуване.
Сьогодні зранку, я , як завжди прокинулась і попленталась у ванну з думкою, що сьогодні знову до школи. Адже для багатьох сьогоднішній день був святом, але не для мене. Бо сьогодні перший навчальний день у цьому році.
Сьогодні мій перший день у 10 класі і я надзвичайно хвилювалася, мені було цікаво чи є у нас новенькі, хто залишився, як у кого пройшло літо. Я любила розмовляти з людьми, слухати їхні історії, але про себе я мало кому розповідала.
Умившись, я задумалася над тим, що мені сьогодні одягти і мій вибір упав на світлих джинсах та чорній футболці до шиї з білим воротніком, також я одягнула чорні мокасіни, оскільки, сьогодні погода це дозволяла; я зібрала волосся в неакуратний пучок та взяла чорні рейбени. І в кінці згадала про сумку, я й забула що літо вже скінчилось і пора вчитись. Поспіхом, зібравши чорний рюкзак я пішла на кухню привітатися з батьками. Але те, що я там побачила шокувало мене.

Тато сидів за столом, поклавши на нього руки та втупвши свій погляд униз. Мама стояла обернена до вікна так, що я не могла бачити її обличчя, але здавалося вона шукала в ньому когось.
Ця картина мене дуже шокувала. Де поділись мої любі і життєрадісні батьки, натомість ці похмурі люди були мені чужі.
-Доброго ранку!- якнайлагідніше сказала я.
-Доброго, донечко!-відповів тато, не відриваючи свого порушеного погляду.
-Доброго, Лісо!-ледь чутно промовила мама обернувшись до мене.
-Що сталось? Чому ви такі сумні? Я вас не впізнаю!
-Лісо, присядь,- ніби лагідно але водночас грізно промовив тато- ти вже доросла і повинна нас зрозуміти.
-Так, тату, я слухаю.-але мене все ще хвилювала мама, яка чомусь мовчала.
-Доню, справа в тому що ми повинні переїхати з цього дому. І, можливо, ми переїдемо у інше місто,-я хотіла уже перебити тата і почати говорити щось своє, але тато мене випередив:
-І прошу не перебивай мене, дослухай до кінця. Мій партнер взяв великий кредит у банку, я став поручителем. Але він зник з грошима, залишивши кредит на мене. Я намагався знайти його, але марно, він утік за кордон. Тож я закрив декілька клінік і на перший час погасив кредит. Одною з цих клінін була клініка у якій працює твоя мама. Тож тепер у нас трохи складна ситуація з грошима-після цього тато зробив велику паузу і я подумала що він закінчив.
-Але, тату!
-Я ж просив не перебивати!Це ще не все. Виявляється, насправді наш будинок це не наш будинок. На той час коли ми його купляли, колишні мешканці померли і нам його продали. Але це було незаконно. Оскільки, ті люди що померли, мали сина, якого після смерті батьків було віддано на виховання до брата матері, у якого уже був син. Тепер цей брат вимагає повернути племіннику його законний будинок. Тому ми змушені виїхати, адже, це усе законно.
Я була просто в шоці. Як таке могло статись, я ніяк не могла цього усвідомити.
-Отже, нам потрібно покинути будинок.
-Так, Лісо, і дуже швидко,-тут вже озвалася мама-деякий час ми поживемо в готелі, поки не знайдемо новий будинок. А якщо такого не станеться то переїдемо в інше місто. Тому ти повинна бути готовою до всього-мамі важко було говорити про це мені, але вона знала що це необхідно.
-Добре, матюсю! Я зрозуміла. Зробимо так, як ви скажете,- я підійшла і обійняла маму, а потім і тата- тепер мені час іти, я спізнююсь до школи, поговоримо пізніше.
І швидким кроком я вийшла з дому.