Не впадай у паніку, Ракель! Без паніки!
— Оххх! — з моїх вуст злітає панічний стогін, я схвильовано міряю кімнату кроками.
Роккі віддано прямує за мною, помічаючи мою тривогу. Кидаю погляд на Аполлона, який глибше поринув у світ сновидінь. Нервово гризу нігті. Арес розгніваний і він йде за мною. Як же я ненавиджу сучасні технології! Вони створюють стільки проблем останнім часом.
— Добре, заспокойся, Ракель. Дихай, усе по черзі, — кажу собі, перебираючи волосся. — Якщо він прийде, просто не відчиняй йому двері, і нічого не станеться.
Сідаю на край ліжка, роблячи глибокий вдих. Рука Аполлона звисає з одного боку. Роккі її обнюхує й гарчить, показуючи зуби. Для нього це чужинець.
— Роккі, ні, йдемо. Веду його з кімнати та зачиняю двері; найменше мені потрібно, щоби Роккі покусав Аполлона, поки той спить. Це ще більше все ускладнить.
Не знаю, скільки минає часу, але я починаю позіхати. Перевіряю телефон Аполлона і свій, немає жодних повідомлень, жодного дзвінка. Може, Арес уже заспокоївся? Годинник на моєму приліжковому столику показує 2:43 ранку. Я знаю, що вже пізно, час летить нестерпно швидко.
Входжу у ванну, і плескаю себе по щоках перед дзеркалом. Вау, ну і вигляд у мене. Очі почервоніли, каштанове волосся розпатлалося, пасма стирчать у різні боки. Підводка потекла, і я схожа на Джокера з Бетмена. Я могла б легко вийти надвір і почати лякати людей. Якої миті цього вечора я перетворилася з красуні на чудовисько?
Це називається алкоголь, дорогенька.
Я збираю волосся в імпровізований пучок і починаю змивати макіяж. Роззуваюся, виходжу з ванної кімнати й прямую до ліжка. Сідаю з протилежного від Аполлона боку, і мене починає долати сон. Я вимотана, моя перша вечірка виявилася занадто непередбачуваною

для такої бідної істоти, як я. Тільки якимось дивом я досі не бачу п'ятий сон. Зітхаючи, гладжу своє обличчя, мої очі повільно заплющуються, вітер із вікна викликає мурашки по тілу. Різко схоплююсь, згадуючи той випадок, коли Арес заліз до мене в кімнату через вікно.
Чорт!
Біжу до вікна, але різко зупиняюся посередині дороги. Крізь фіранки чітко видно чийсь силует. Арес стрибає з підвіконня всередину.
Oh, fuck!
Як би висловилася Дані, намагаючись говорити англійською.
Арес Ідальго в моїй спальні. Його зріст, як завжди, робить кімнату крихітною. На ньому все ще ця сіра сорочка із закоченими рукавами, яка йому так личить. Клянуся, у мене мурашки по шкірі від його крижаного погляду. Це погано, дуже погано. Усе його тіло, здається, напружилося, губи щільно зімкнуті, а руки стиснуті в кулаки. Усе в мові його тіла вказує на те, що мені варто бути обережнішою, якщо я не хочу стати їжею для грецького бога.
— Де він? — кричить він.

Я ковтаю й повільно підходжу до нього.
— Аресе, дозволь мені пояснити, що сталося.
Арес відштовхує мене убік і йде ліжка.
— Не треба мені нічого пояснювати. — він оглядає забруднений блювотою одяг брата на підлозі. — Ти його напоїла?
— Це була випадковість.
— Ти залишила мене на півдорозі й побігла споювати мого молодшого брата?
— Це була...
— Випадковість? Як ти можеш бути такою безвідповідальною? — він трясе свого брата, але Аполлон лише бурмоче про свою любов до мами й ховає голову під подушкою. — Тільки глянь на нього! — Арес випростовується й дивиться на мене з люттю. — Ти зробила це спеціально? Так сильно хотіла зіпсувати мені вечір?

Він наближається до мене, але я не ступаю з місця. Я не дозволю йому залякати себе.
— Вислухай мене, Аресе. Це була випадковість, я замовила напої, а твій брат подумав, що вони для нього. Оскільки він ще не звик, то сп'янів дуже швидко.
— Ти чекаєш, що я повірю в це?
Я натягую саркастичну посмішку.
— Мені однаково, віриш чи ні, я кажу правду. Арес, здається, здивований, але потім посміхається. — Бачу, маленька дівчинка із характером.
— Я не маленька дівчинка, і я не буду з тобою говорити, поки ти не вибачишся за те, що увірвався до моєї кімнати й накричав на мене. Іди.
— Перепросити?
— Так.
Арес мовчки зітхає, і я говорю.

— Твій брат не протверезіє ще кілька годин, тому я пропоную дати йому поспати й зайти за ним пізніше.
— Залишити його спати з тобою? Через мій труп. — Поводишся, як ревнивий наречений.
Арес посміхається, просто він неврівноважений. — Тільки у твоїх снах.
Він підходить і я обережно спостерігаю за ним.
— Що ти робиш?
Арес бере мою руку і притискається губами до кисті.
— Прошу вибачення. — Він цілує внутрішню частину мого зап'ястя, дивиться у вічі. — Вибач мені, Ракель.
Я хочу накричати на нього і сказати, що одного вибачення недостатньо, але цей ніжний жест і щирість у його очах мене

обеззброюють. Мій гнів випаровується й повертається ця вібрація в животі, яка наповнює мене завжди, коли Арес поряд.
Я визволяю свою руку.
— Ти божевільний, знаєш?
Арес знизує плечима.
— Ні, я просто вмію визнавати свої помилки.
Я віддаляюся від нього, бо мій безглуздий розум нагадує мені, яким розпаленим я залишила його в барі.
Не думай про це зараз! Удаю, що перевіряю Аполлона, переконуюся, чи той добре накритий. Арес з'являється з іншого боку ліжка та починає знімати взуття.
— Якого біса ти задумав? — Він мовчить, закінчує з черевиками й приступає до ґудзиків сорочки. — Аресе!
— Ти ж не чекаєш, що я піду в такому стані? — Він дивиться на мене щенячими очима, від яких захоплює дух. — До того ж буде недобре, якщо ти залишишся спати з чоловіком одна.

— А з двома спати добре?
Арес ігнорує моє запитання та знімає сорочку. Мати Божа, Пресвята Діва Марія!
Я відчуваю, як кров заливає мої щоки, і я червонію, неначе помідор. В Ареса ще одне татуювання внизу живота і з лівого боку грудей. Його пальці переходять до застібки штанів.
— Ні! Якщо ти знімеш штани, спатимеш на підлозі. Арес нагороджує мене зухвалою посмішкою.
— Боїшся перестати контролювати себе?
— Ні, звичайно.
— А що тоді?
— Просто не знімай їх.
Він слухняно підіймає руки.
— Як скажеш. Давай, час у ліжко, відьмо.

Я щосили намагаюся не дивитися на його тіло. Арес без сорочки в моїй спальні. Це вже занадто.
Він лягає посередині, залишаючи мені місце з краю. Дякувати Богові, що в мене величезне ліжко, і що Аполлон звернувся в кутку; інакше, ми б нізащо у світі не вмістилися втрьох. Схвильована, я обережно лягаю на спину поряд з Аресом, який весело спостерігає. Я дивлюся в стелю, абсолютно не рухаючись, відчуваю тепло тіла Ареса, що гуляє по моїй руці.
Я зараз помру від сексуальної напруги. Хапаю подушку та кладу її між нами, щоби створити бар'єр для оборони.
Арес сміється.
— Подушка? Серйозно? Я заплющую очі.
— На добраніч, Аресе.
Через кілька секунд він вириває від мене подушку й наступне, що я відчуваю, це як Арес притискає мене спиною до своїх грудей. Я можу відчути його тіло, приклеєне до мене. Арес ще сильніше притискає мене, і його подих лоскоче вухо.
— Добраніч? Не можу в це повірити, ніч тільки-но почалася, відьмо. І ти мені дещо завинила.
Пресвята Діво, допоможи мені!